Випадковий / ?

Пишу вже хоча б тому, що він вартий бути задокументованим. Хотіла дописати “як ніхто інший”, але стрималася.

Зустрілися випадково у дорозі. У нього — бізнес-тріп, у мене — роман на відстані. Чому я ще тоді обдурила про ціль своєї подорожі?

Незадовго опісля, коли рівень безпросвітності мого особистого життя досягнув критичної точки, він дав про себе чути. Чи то неоднозначні фрази, чи незагоєна дірка в серці — щось подіяло і я повелася, як дівчисько. Читати далі

зновимроком 2.0

Один рік без одного дня тому чекала на нього у себе. Сьогодні — у його заморській квартирі п’ю чай і снідаю вівсянкою. Сама, бо поки прокинулася, він — вже в місті вирішує справи. Багато думаю, запитую себе і не знаю, що відповісти. Голова розривалася від надміру думок кожну мить, поки летіла сюди. Випадкові сусіди “как же я люблю ваш прєкрасний ґорад Львов” терехкочуть про погоду та інші банальності, а я чую їх наче у напівсні.

Минув рік, а спереживалася на всі п’ять. І досі хвилююся. Нічого невідомо. Квиток додому є, бажання його використовувати немає, ключові фрази, які хочу почути, — не висловлені, тому нічого не залишається, як їсти вівсянку і й далі думати. Читати далі

Мій спокій

Спокій приходить, треба лише дочекатися. Навіть тоді, коли не все так, як хочу, навіть тоді, коли все так, як я не хочу.

Завтра у мене знову виступ. Я завжди хотіла аби він мене побачив. І досі хочу. Хотіла, аби він побачив, як я до нього готуюся. І досі, збираючи мільйони речей в сумку розміром з валізу, чи, накладаючи суперультраводотривкий макіяж, уявляю його поруч. Читати далі

Як бути?

Прокидатися в його обіймах і, вперше в житті, — виспатися.

Писати про нього, аби не забути його слів і його дотиків.

Знати його так давно, що вже й не порахуєш ні днів, ні років. Цілувати його стільки, що вже й не годна згадати, коли це почалося.

Бігти наввипередки, коли спізнюємося, забігати в перший–ліпший трамвай, що cпинився поруч, аби проїхати байдуже–скільки–зупинок, ховатися в порожніх і темних подвір’ях, лякаючись сторонніх звуків.

Боятися забути навіть один зі спалахів. Читати далі

Thirst knows no season

Він був тим, в кого вірила, незважаючи на все. Він є тим, кого не можу пережити. Він був тим, кому я виносила мозок тричі на день — до сніданку, за обідом і по вечері. Він є тим, кого я все одно люблю. Він був єдиним, кому я відповіла “Так” на заповітне питання. Напевно, він — єдиний, в кого я досі вірю.

 

Він був тут так довго. Часом губилися, а завжди знаходилися знову. Половина музики у моїй бібліотеці — його заслуга. Половина мого світогляду — його заслуга. Половина моїх подорожей, половина моїх досягнень, половина моїх виборів, половина моїх радостей, половина моїх мрій.

Читати далі

Про того, з ким так просто

Той, з ким просто, скучив за мною. Ніщо нас не поєднює — от просто жодних точок дотику, уявляєте? Вік, соціальний статус, рід діяльності, захоплення, книжки, улюблена музика — все різне. Хіба що бажання проводити час разом — однакове.

Він скучив за мною. Він каже мені те, що я хотіла почути рік тому. Він говорить і обіймає так, як я марила тоді. Не уявляла, що так коритимусь йому зараз. Читати далі

But it don’t matter

Що залишилося на потім? Melody Gardot, яку ти відкрив для мене.

But it don’t matter

Що робити з речима, які нагадують про тебе? Викинути? Сховати? Роздати друзям? Переслати тобі великим пакунком?

When I’m with you, my whole world stays still

Я зуміла розплакатися лише після того, як ти пішов. Я ж сильна (насправді, ні — я ж навмисно неводостійку туш використала, аби мати солідну причину триматися). Читати далі